Економічна наука в університетах України ХІХ ст.


1 Вступ

2 Розвиток економічної думки України в першій половині ХІХ ст.

3 Розвиток ідей класичної школи в університетах України в ХІХ ст.

4 Висновок

5 Використана література

Економічна думка України від найдавніших часів до 30-их років ХХ ст. Розвивалася як органічна складова світового процесу формування соціально-економічної культури. Вона увібрала у себе ідеї різних західних економічних шкіл і напрямів, передусім класичної політичної економії, марксиської економічної теорії, німецької історичної і австрійської суб’єктивної шкіл, англо-американського марксизму. Водночас із певного періоду вона формувалась у загальному руслі і під впливом російської суспільно-політичної ідеології.

Процес сприйняття, засвоєння і розвитку економічних шкіл і течій на ґрунті української соціально-економічної дійсності мав складний і суперечливий але водночас і своєрідний характер, у багатьох випадках відзначаючись нетрадиційними підходами. Українській економічній думці були властиві творчий пошук і самобутні теоретичні засади. Відсутність державності, напівколоніальне становище України, національний гніт і шовіністична політика колоніальних урядів породили націоналістичну ідеологію у середовищі українських мислителів – представників економічної думки.

Українська економічна думка не тільки увібрала у себе найкращі надбання західної і російської економічної науки але й виявила зворотній вплив на світові економічні вчення. У ряді випадків дослідження українських економістів, зокрема Є. Слуцького і М. Туган-Барановського на кілька десятиліть випередили західну економічну думку, визначали появу у ній нових течій і напрямів. А вже у радянську епоху, у 20 – 30-их роках в Україні було започатковано цілий ряд перспективних напрямів економічних досліджень, що розвивалися в ідеях Є. Слуцького, М. Птухи, Р. Орженецького, О. Чанова та інших.

Розвиток економічної думки України в першій половині ХІХ ст.

На початку ХІХ ст. Кріпосницьку систему Російської імперії охопила глибока криза, яку вона так і не змогла подолати до самого свого кінця. До офіційного оголошення царем і урядом у 1856 році підготовки реформи по ліквідації кріпосництва головним питанням, навколо якого точились запеклі дискусії у всьому суспільстві були проблеми відміни кріпацтва і подолання йогПро наслідків, взаємовідносин між поміщицьким і селянськими господарствами, умов звільнення селян від кріпосницької залежності. У поглядах на ці проблеми як в Україні так і в Росії у цілому сформувались ліберальний і радикальний напрями економічної думки.

Представники першого із них основним засобом кріпацтва оголошували просвітницьку діяльність, освіту народу, його виховання в дусі християнських чеснот, а також перевиховання поміщиків та усвідомлення ними необхідності проведення аграрної реформи. Ліберали розробляли різноманітні проекти реформи, які були спрямовані на розвиток ринкових відносин і поступову ліквідацію кріпацтва. Найбільш помітними представниками ліберального напряму економічної думки в Україні були В. Каразін і Д. Журавський.

Володимир Каразін (1773-1842) – відомий вчений енциклопедист, засновник Харківського університету, активний реформатор економіки. Його проекти реформування різних галузей господарства були спрямовані на прискорення розвитку капіталістичних економічних відносин в Україні та Росії. Він не був прихильником негайного звільнення селян від кріпацтва, однак із метою викорінення поміщицької сваволі виступав за відміну панщини і заміну її грошовою рентою. Для цього В. Каразін пропонував наділити селян землею у вічне користування, а ту поміщицьку землю, яка залишиться обробляти найманою працею. При цьому він вимагав вільного продажу державних земель.

Ідеї свого аграрного проекту В. Каразін намагався реалізувати у власному маєтку у селі Кручик Харківської губернії.

Для подолання економічної відсталості український реформатор розробив також цілий ряд проектів реформ інших галузей економіки, метою яких було прискорення господарського розвитку країни і капіталістичних відносин. Зокрема, він запропонував провести заходи стосовно скорочення зовнішнього боргу держави на основі вдосконалення фінансової системи, підвищенню курсу карбованця і розвитку вітчизняної промисловості. Каразін вважав, що право на існування мають тільки прибуткові підприємства, а такими за його переконаннями можуть бути лише приватні господарства. Тому він розгорнув пропаганду за розвиток підприємства по-європейськи.

У політичному плані В. Каразін виступав за перетворення абсолютної монархії у конституційну. За свої проекти реформ практичну реформаторську діяльність і політичні погляди він зазнав репресії з боку царизму, перебував під арештом, міліційним наглядом, йому забороняли жит у столиці тощо. Проте Каразін не змінив переконань і до кінця життя відстоював свої погляди.

Найглибший аналіз дореформеної економіки України здійснив Дмитро Журавський(1810-1856) - видатний дослідник економіст і статистик, вчений-секретар і редактор статистичного відділу комісії для обстеження Київського учбового округу при Київському університеті. Ґрунтуючись на конкретних статистичних матеріалах, Д. Журавський здійснив глибокий аналіз розвитку промисловості, зовнішньої торгівлі, внутрішнього ринку, товарних відносин, на основі якого зробив висновки про необхідність якнайшвидшого впровадження підприємницької організації виробництва в Україні.

Аналізуючи стан поміщицького господарства, Д. Журавський показав його неефективність, що зумовлювалась низькою продуктивністю використання кріпацької праці, незацікавленість кріпаків у її результатах. Підрахувавши ту кількість робочих днів, які були б необхідні для виконання усіх робіт в поміщицькому господарстві за умов вільного найму робочої сили він довів що тільки чверть робочого дня затрачених кріпаками у поміщицьких маєтках Київської губернії було б достатньо для виконання усіх робіт, інакше кажучи, праця вільнонайманих робітників виявилася учетверо продуктивнішою, ніж праця підневільних кріпаків, а фактичні витрати кріпацької праці на три четверті перевищили дійсні потреби. Тому вчений зробив висновок, що лише заміна кріпацької праці працею вільних робітників ліквідує марнотратство суспільної праці у поміщицьких господарствах. Цей висновок він зробив на прикладі успіхів і високої ефективності господарств, які застосовували найману працю і нову техніку, впроваджували підприємницькі, тобто капіталістичні форми виробництва.

Багато уваги вчений приділяв проблемі розвитку малого і дрібного виробництва за умов кріпосницької системи господарювання. Він виявив причини низької продуктивності, занепаду і розоренню малих поміщицьких і дрібних селянських господарств. На його думку, повинні одночасно бути і великі і малі підприємства, але за конкретних умов України дрібна і мала власність мають мати пріоритет і фінансову підтримку держави.

Основну причину відсталості промисловості в Україні Д. Журавський вбачав у нерозвиненості внутрішнього ринку через зубожіння населення і зниження його купівельної спроможності внаслідок панування кріпосницької системи, а також відсутності шляхів сполучення.

На створення умов для розвитку дрібних селянських господарств був спрямований проект аграрної реформи Д. Журавського. Його суть полягала у негайному звільненні селян від кріпацької залежності. Надання їм половини земель, на них вони господарювали раніше, без викупу, рішучому і повному відокремленні селянських господарств від поміщицьких, створення умов для їх самостійного розвитку.

Розвиток ідей класичної школи в університетах України в ХІХ ст.

Одним із перших навчальних курсів політичної економії в Україні – до цього користувались підручниками іноземних авторів – став курс, розроблений професором Харківського університету Тихоном Степановим(1795-1847).

Т. Степанов не був оригінальним теоретиком, основні економічні категорії він трактував з позицій класичної політичної економії Сміта, Сея, Мальтуса, Пікардо, а також Сисмоньді. В своїх наукових працях і лекційному курсі Степанов торкався майже всіх проблем, які розглядала класична політична економія. Це стосується передусім предмета економічної теорії, суті і джерел багатства, проблем праці, економічної природи капіталу, вартості, а також доходів – заробітної плати, прибутку, ренти і процента, національного доходу і кредиту.

Варто однак відзначити, що Т. Степанов не лише аналізував і пояснював класичні ідеї, а й використовував їх для аналізу господарських процесів у Російській економіці, з’ясування природи і критики кріпосницької системи. Зокрема, розглядаючи питання про джерела багатства, він підкреслював, що всі соціальні групи людей мають рівне право на його використання, справедливість у розподілі багатства, доступність освіти удосконалюють суспільний порядок і державу. Степанов був прихильником багатофакторності в створенні багатства, підкреслював роль праці, капіталу і землі, водночас наголошуючи на особливому значенні фактору праці, який приводить у рух всі інші фактори виробництва.

Т. Степанов серед українських економістів піддав гострій критиці теорію народПро населення Т. Мальтуса, вважаючи її загрозою для розуміння майбутнього розвитку майбутньої цивілізації. Він вірив в розум людини, в її здатність здолати природні обмеження у виробництві життєвих благ. Перспективи економічного розвитку він пов’язував з просвітою і прогресом науки.

Помітну роль у розвитку економічної науки в Україні у 50-90 роках відіграв видатний вчений і державний діяч, київський професор Микола Бунге(1823-1895). Він є автором наукових праць з економічної теорії, історії економічної думки, грошового обігу, фінансів, бухгалтерського обліку, економіки промисловості і торгівлі.

Свою теоретичну концепцію М. Бунге виклав передусім у працях Основи політичної економії(1870) і Нариси політико-економічної літератури(1895). Він був добре обізнаний із світовими надбаннями економічної теорії. Про це свідчить те, що в працях Бунге проаналізовано близько 6,5 тис. Літературних джерел.

Варто зауважити, що теоретичні погляди і розробка проблем економічної політики в М. Бунге не визначались стрункістю і послідовністю. Він не був прихильником теоретичної концепції якоїсь одної економічної школи. Його погляди визначались еклектичністю, деякі явища він пояснював, поєднуючи прямо-протилежні висновки різних економічних шкіл. Спочатку(50 – 70 роки) Бунге стояв на позиціях економічного лібералізму, поділяючи погляди А. Сміта, Т. Мальтуса, а особливо Міля. Під їх впливом він розглядав процес розвитку капіталізму як природного і об’єктивно зумовленого змінами в суспільному виробництві, виступав за вільний розвиток приватної ініціативи, необмежену конкуренцією, невтручання держави в економічні процеси. Услід за Смітом, Бунге підкреслював що приватні економічні інтереси збігаються із суспільними через поділ праці – незалежно від дійсних намірів людей. Гармонія соціальних відносин, міркував вчений можливо лише за умови, коли суспільний устрій ґрунтується на природних суспільних законах – законах конкуренції, які створюють умови для здійснення доцільного і ефективного економічного розвитку. Будь-які інші організації господарської діяльності М. Бунге вважав не природними, такими, що не відповідають людській суті.

Х класичних ліберальних позицій М. Бунге трактував і теоретичні основи економічної політики. Він рішуче відкидав державний економічний протекціонізм, як метод впливу на економічне життя. Вважав, що він позбавляє виробників стимулів суперництва і постійного саморозвитку, стримує здешевлення продукції і розвитку технічного прогресу. Природній порядок речей на його думку, встановлює тільки режим вільної, нічим не обмеженої торгівлі, тобто Фритредерство. Вільне підприємництво і вільна торгівля найповніше відповідають економічним інтересам як окремої особи так і всього суспільства, сприяють концентрації і централізації промисловості і кредитних ресурсів. В результаті цього велике капіталістичне виробництво позбавляє людство від примітивного патріархального устрою і породжує нові прогресивні форми організації виробництва – Акціонерні компанії.

Політичну економію М. Бунге розглядав як науку, що досліджує соціальні сторони господарських явищ і законів, яким ці явища підпорядковані. Серед них чільне місце відводилось вартості або цінності. Водночас Бунге не послідовний в тлумаченні цієї категорії. Спочатку він розглядав вартість, опираючись на висновки Мальтуса. Тобто на властивість засобів, які людина не може придбати безоплатно. Величина цінності тут визначається співвідношенням попиту і пропозиції, яка залежить від корисності праці, і матеріальних витрат. Згодом він почав трактувати цінність благ з позиції теорії Ж. Б. Сея. В кінцевому підсумку і цьому питанні Бунге став на позицію австрійської школи, визначаючи цінність благ суб’єктивною оцінкою їх користінстю. Це трактування Бунге одержало розвиток в теоріях його послідовників. Тому він вважається та званої Київської економічної школи – суб’єктивно-психологічного напряму української політичної економії.

Професор політичної економії і статистики Київського університету Афіноген Антонович(1848 -1917) основним питанням економічної думки на Україні, від якого залежить розуміння всіх інших питань цієї науки вважав проблему цінності благ. Їй він присвятив спеціальне дослідження - Теорія Цінності, проаналізувавши погляди Г. Шторха на цінність з точки зору споживання Т Мальтуса, Г. Маклеода, Ф. Бастіа з точки зору розподілу, Д. Рікардо. Антонович прийшов до висновку про їх помилковість як з боку змісту так і методу дослідження. Свою власну точку зору він обґрунтував на основі поєднання теорій Трьох факторів Сея і Трудової теорії вартості К. Маркса.

З критикою такого розуміння вартості виступив учень і послідовник М. Бунге, йогПро наступник по київській економічній школі, професор політичної економії Київського університету Дмитро Піхно, який вказав на відсутність в А. Антоновича показника виміру продуктивності факторів виробництва – праці, капіталу і землі. Основний недолік концепції Антоновича Д. Піхно вбачав в тому, що той не показав впливу корисності, а також попиту і пропозиції на цінність.

Виходячи із власної концепції цінності, А Антонович конструює свою Концепцію розподілу, яка ґрунтується на уявленні, що кожен із економічних суб’єктів – найманих робітників, підприємець чи землевласник – одержує ту долю доходу, яку він створив. Поділяючи погляди Бастіа і Кері стосовно гармонії економічних інтересів учасників виробництва, А. Антонович зробив висновок про її зростання і досягнення, зрештою, повної рівності між ними, що визначить справедливу частку кожного в доходах.

В праці Основи політичної економії(1879) А. Антонович досліджує питання про предмет політичної економії, визначаючи, що політична економія – наука про суспільний елемент діяльності людей, спрямованої на задоволення їх матеріальних і духовних потреб.

Висновок

Названі економісти діяли в кінці ХІХ на початку ХХ ст. Але вся історія України свідчить про величезний внесок українських учених в розвиток світової, зокрема економічної науки. Саме їх запрошували до роботи у Петербурзі Петро І і Катерина ІІ, а згодом багатьох вчених України залучали до роботи в Петербурзькому й Московському університетах. Це і С. Ю. Десницький – перший в Росії доктор юридичних наук, і М. А. Балудянський – перший ректор Санкт-Петербурзького університету, і І. В. Вернадський – відомий дослідник історії економічних вчень і М. Бунге – теоретичні розробки і практична діяльність якого сприяли досягненню Росією одного з провідних місць у світі, в розвитку фінансової науки. Не можна не назвати Р. М. Оржанецького і О. Д. Білімовича, які змушені були після революції емігрувати за кордон. Р. Оржанецький плідно розвиває ідеї маржиналізму. Взагалі Київська психологічна школа йшла в авангарді в розвитку світової економічної науки.

Період кінця ХІХ – початок ХХ ст. Був надзвичайно плідним у розвитку економічної науки як у світі, так і в Україні. В Україні як і в вцілому провідними були два напрями: Народницький, який інтегрував деякі теоретичні засади марксиського економічного вчення, і Марксизм.

Між цими напрямами точилася боротьба щодо перспектив суспільно економічного розвитку країни. Народники, як відомо, заперечували капіталістичний шлях розвитку, а марксизм у середині ХІХ років зайняв провідне місце в економічній думці як вчення про основну тотожність російського економічного розвитку з західно європейським.