СУТЬ ПОНЯТТЯ ВИРОБНИЦТВА.


ЙОГО СКЛАДОВІ

1 СУТНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА ЙОГО ЧИННИКИ

ЗМІСТ ВИРОБНИЦТВА

Коли ми чуємо чи промовляємо слово "виробництво", то уявляємо різні підприємства, на яких створюються конкретні блага: продукти харчування, одяг, взуття, машини, верстати, літаки, побу­това техніка, будинки тощо. Все це є результати людської праці. І звідси робимо висновок: виробництво — це процес створення жіп їіВІїх У. ІУІ. Иикш. Ьіих для існування і розвитку людського суспільства.

Таке визначення є цілком правильним. Однак воно не враховує того, що людська праця створила певне благо у взаємодії з приро­дою. Без цього виробництво неможливе. Це дуже важливо розуміти. Адже людська праця протягом багатьох тисячоліть не створювала нових речовин: вона лише надавала існуючим нових форм. Людська діяльність зводилася до користування готовими матеріалами і сила­ми природи. Вивчаючи властивості, що притаманні дарам природи (лісу, кам'яного вугілля, зерна), людина своєю працею змінювала їхню форму, надавала їм нових якостей та пристосовувала до своїх по­треб. У цій зміні форми власне і полягала сутність виробництва.

Візьмімо, наприклад, човен, без якого не можна уявити собі жит-. тя наших пращурів. Для того щоб його зробити, потрібен певний матеріал — деревина. Отримати її можна, застосувавши певні зна­ряддя, щоб спиляти дерево, перетягти чи привезти до конкретного місця, обробити. У цьому випадку людина застосовує свою фізичну та розумову силу і відповідні знаряддя праці — пилку, сокиру, вогонь. Це свідчить про те, що природа і праця — два головних елементи виробничо-господарської діяльності.

Природа поставляє матеріали та енергію, запаси яких створю­ють межі виробничих можливостей. Проте ці межі змінюються у двох напрямах — зменшення і розширення. Перший виявляється в тому, що більшість природних ресурсів обмежені таневідтворювані. Інтен­сивне використання їх призводить до вичерпання. Водночас розвиток науково-технічного прогресу сприяє економнішому, раціональнішому використанню природних ресурсів, заміні їх штучними (синтетичні волокна, пластмаси, нові види енергії тощо), що сприяє розширен­ню виробничих можливостей. Отже, людина спроможна не тільки використовувати природні багатства, а й відкривати нові джерела для розвитку виробництва.

ЧИННИКИ ВИРОБНИЦТВА

Глибокі зміни у виробництві, що відбуваються під впливом розвитку науки, техніки, підвищення знань і культури людей, не за­чіпають складу чинників виробництва. Це — робоча сила, предмети праці та засоби праці.

Робоча сипа — це сукупність фізичних та розумових здібностей людини, її здатність до праці.

Як головна умова виробництва у будь-якому суспільстві робоча сила має весь час діяти. Цей процес дістав назву її споживання. Інак­ше кажучи, споживання робочої сили є сама праця, її ще називають "живою працею".

Праця — діяльність людини, спрямована на зміну предметів та сил природи з метою задоволення її потреб. Вона є винятково які­стю людини. Тварини також виконують окремі трудові операції, ко­ристуються природою і вносять в неї певні зміни. Проте вони роб­лять це інстинктивно. Праця ж як усвідомлена діяльність властива

Лише людині. Наприклад, архітектор, на відміну від бджоли, яка з Інстинкту створює соти, спочатку в уяві складає ідеальний образ майбутньої будівлі, а згодом з допомогою креслень, малюнків, роз­рахунків створює її. У процесі праці змінюється не лише природа, а й сама людина, нагромаджуючи знання, досвід, уміння. У цьому розумінні праця створила людину і є головним чинником її розвит­ку і вдосконалення.

Предмети праці — це те, на що спрямована праця людини, і становить матеріальну основу створюваного продукту

До предметів праці належать продукти, які є первинними і таки­ми, що з'явилися внаслідок переробки. Земля, її надра: кам'яне вугіл­ля, ліс, залізна руда, нафта, інші корисні копалини, риба у воді — належать до первинних продуктів праці. Всі вони добуваються з надр природи. Переважна частина предметів праці в сучасних умовах є продуктами певної переробки, тобто попередньої праці: метал на машинобудівному заводі, бавовна на ткацькій фабриці, цемент у будівництві тощо, їх називають сировиною, сирими мате­ріалами.

У сучасних умовах завдяки досягненням науково-технічного прогресу з'являються якісно нові предмети праці з властивостями, які їм задаються, тобто такі, яких немає у природі (пластмаси, синте­тичні деталі тощо). Однак їхньою першоосновою також є природа.

Засоби праці — це речі або комплекси речей, за допомогою яких людина впливає на предмети праці, перетворює і при­стосовує їх для своїх потреб.

Вони включають інструменти, машини, обладнання, виробничі гдівлі, транспортні засоби, резервуари тощо. Це уречевлена праця.

Предмети і засоби праці в сукупності становлять засоби виробництва і виступають як матеріально-речовий чинник виробництва.

Система продуктивних сил суспільства

Особистий і матеріально-речові чинники виробництва — це про­дуктивні сили суспільства .

Розвиток продуктивних сил свідчить про те, як суспільство оволоділо природою і збільшило своє багатство, на якому щаблі суспільного прогресу воно перебуває. Для визначення рівня роз­витку продуктивних сил використовують кількісні та якісні пара­метри .

Система параметрів оцінки рівня розвитку продуктивних сил

· Досягнуті масштаби виробництва вимірюються кількістю ви­робленої продукції на підприємстві чи в країні за певний час або зазначені показники мають грошове вираження.

· Обсяг засобів виробництва також має грошове і кількісне вираження. Наприклад, на підприємстві використовується 105 верстатів, на яких переробляється за певний період 10 т сировини, 5 т напівфаб­рикатів, спалюються 2 тис. КВт електроенергії тощо. Вони мають і грошову оцінку.

· Кількісний склад робочої сили показує, що, наприклад, на | підприємстві зайнято 3202 працівники, а в країні — 23 млн чол.

· Прогресивність техніки і технолог іївідображує удосконалення, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, нові інструменти, ма­шини, а також перехід від певних процесів, правил виготовлення продукції до інших. Застосування їх дає значний економічний ефект, І що знаходить вираження в економії живої та уречевленої праці. На­приклад, лауреат Нобелівської премії американський економіст Р. Солоу підрахував, що збільшення удвічі виробництва валової продукції на одну витрачену людино-годину в США за період 1909-1949 pp. І відбулося на 87,5 відсотка за рахунок технологічних змін.

· Я кість створюваних благ вимірюється багатьма показниками. Візьмімо, наприклад, звичайну міську квартиру. Для того щоб (оцінити її, потрібно, на думку фахівців, проаналізувати десятки (різних параметрів і кожному дати відповідний бал. Це і площа квартири, і площа допоміжних приміщень, і наявність ліфта та сміттє-Іпроводу, планування, освітлення, місце розташування квартири тощо.

Якість промислової чи сільськогосподарської продукції не мож­на виміряти двома чи трьома показниками. Для цього застосовують систему показників. Для механічного преса — це потужність, про­дуктивність, маса, габарити, надійність, точність, безшумність, зручність у роботі, кількість точок змащення тощо.

Існує окрема наука, що займається вимірюванням якості, — квалі­метрія (від лат. Qualis (кволі) — який за якістю та гр. Метрія — вимірювання).

· Кваліфікація кадрів свідчить про рівень знань, умінь та тру­дових навичок робітників і службовців певного підприємства, галузі чи країни.

· Продуктивність праці характеризує ефективність виробничої діяльності людей в процесі створення матеріальних благ і послуг. Вона вимірюється кількістю продукції чи послуг, вироблених працівником за одиницю робочого часу (тиждень, місяць, рік тощо), або кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці про­дукції чи надання послуги.

СТРУКТУРНІ ЕЛЕМЕНТИ ВИРОБНИЧИХ ВІДНОСИН

Раніше ми розглядали виробництво як взаємодію людини з природою. Поряд з цим виробництво обов'язково передбачає й іншу його особливість — взаємовідносини між людьми з приводу виробництва. Такі відносини називають виробничими, або еконо­мічними.

Система виробничих відносин складна і багатоманітна. Однак головним, визначальним у її змісті є відносини власності. Як основа виробничих відносин власність характеризує суспільний спосіб по­єднання працівника з засобами виробництва і відповідні відносини між людьми з приводу привласнення матеріально-речових елементів і результатів виробництва. Вона визначає, в чиїх інтересах ведеться виробництво, його цільову спрямованість, умови розпорядження чинниками виробництва і використання їх. Водночас відносини влас­ності зумовлюють історичну специфіку цього суспільства, його кла­сову і соціальну структуру, систему влади.

Власність на засоби виробництва визначає не тільки характер економічних взаємозв'язків між людьми безпосередньо у самому процесі виробництва, а й форми розподілу, обміну і споживання ство­рених матеріальних і духовних цінностей.

Отже, система виробничих відносин кожного суспільства — це сукупність економічних зв'язків між людьми, що визначаєть­ся специфікою відносин власності, які виникають у процесі ви­робництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духов­них благ.

Розподіл, обмін і споживання відчувають на собі визначальний вплив виробництва. Відповідно до цього кожна конкретно-історич­на система виробничих відносин формується і функціонує виходячи з провідної ролі (примату) виробництва і адекватного підпорядку­вання йому розподілу і обміну створених матеріальних і духовних благ, які споживає людина.

Економічні відносини є базисом суспільства, на якому грун­туються надбудовчі відносини — соціальні, правові, політичні, національні, культурні, моральні, психологічні тощо.

Розвиток економічних відносин визначає еволюцію надбудовчих відносин або їхніх окремих елементів (політичні, правові), які, в свою чергу, чинять зворотний вплив на економічні відносини. Взаємодія і взаємний вплив базису і надбудови на різних етапах розвитку суспіль­ства змінюються. Надбудова може відігравати першочергову роль у перетворенні базису. Наприклад, для реформування в Україні адмі­ністративно-командної економіки потрібно змінити відносини влас­ності. Зробити це можна передусім через зміну правових норм та політичної системи.

Отже, результатом виробництва, що є взаємодією людини і природи, з одного боку, і економічних відносин між людьми — і іншого, є продукт.

ПРОДУКТ І СТАДІЇ ЙОГО РУХУ

Готове благо для споживання, що має назву продукта, ство­рюється на першій стадії — у виробництві.

За своєю формою і економічним призначенням блага та послуги, створені у суспільному виробництві, використовуються як предмети споживання і засоби виробництва. Перші призначені для задоволен­ня життєвих потреб населення та інших видів невиробничого при­значення (одяг, продукти харчування, житло, побутові прилади, лег­кові автомобілі, телевізори, пилососи, пальне, що йде на потреби людей, різноманітні послуги, що задовольняють потреби людей). Другі використовуються для продовження процесу виробництва і є предметами і засобами праці, про що вже говорилося.

Засоби виробництва створюються сукупністю галузей, що діста­ли назву підрозділу І суспільного виробництва. Предмети споживан­ня виробляються у підрозділі II.

Галузі, які випускають предмети споживання, утворюють так зва­ну групу "Б". До них належать: легка, харчова промисловість, агро­промисловий комплекс тощо. Окремі підприємства підрозділу І та­кож випускають предмети споживання. Підприємства машинобуду­вання виробляють легкові автомобілі, пральні машини, пилососи, те-чсвізори тощо.

Галузі, що виробляють засоби виробництва, належать до групи "А". І (, е машинобудування, металообробка, чорна і кольорова металургія, слектро - і теплоенергетика, хімічна промисловість, промисловість будівельних матеріалів тощо. Деякі галузі промисловості (добувна, обробна) поряд із засобами виробництва виготовляють і предмети споживання, що належать до групи "Б".

Як же здійснюється рух продукту, створеного на першій стадії — у виробництві? Розглянемо це за схемою, наведеною на

Рух продукту

Передусім слід мати на увазі, що рух засобів виробництва і пред­метів споживання має як певну специфіку і відокремленість, так і спільні риси.

Споживання засобів виробництва і створення продукту

Уявімо тисячі різних підприємств, що виробляють певні блага, ккільки для розвиненого суспільства характерний поділ праці, іізьмемо одне з цих підприємств — верстатобудівне, що належить до групи "А". Створені ним верстати мають задовольнити власні ви­робничі потреби, а також забезпечити потреби працівників, що ви-зобляють цей продукт. Зрозуміло, що самі верстати цього забезпечи­ти не можуть, їх треба продати, отримати гроші, за які можна купити Іредмети споживання і засоби виробництва, що не виробляються на Іьому підприємстві. Отже, після виробництва настає стадія обміну.

Така ж ситуація і з продуктами, що виробляються на підприєм­ствах групи "Б". І одяг, і взуття, і продукти харчування мають бути реалізовані, щоб потім за отримані гроші придбати необхідні для Іормального життя людей, що працюють на підприємстві, різно­манітні предмети споживання, а також засоби виробництва, які спри­яли б продовженню виробничого процесу цього підприємства.

Як бачимо, після реалізації певного продукту працівники під-Іриємства отримують заробітну плату, а його власники — доход. Іаймані працівники отриману заробітну плату можуть використати ; а придбання предметів споживання, а також придбати певні цінні папери (акції, облігації). Це зумовлює необхідність стадії обміну після розподілу.

І лише після цьогПро настає завершальна стадія руху продукту — споживання, тобто продукти харчування з'їдають, взуття та одяг носять, телевізор дивляться, книжки читають тощо. Це особисте споживання, яке забезпечує основу життя працівника та членів його сім'ї.

Рух засобів виробництва завершується виробничим споживанням, яке є ланкою самого процесу виробництва. Це використання металу при виготовленні машин, зерна при випіканні хліба, згоряння пали­ва на електростанціях тощо.

У зв'язку з цим суспільству важливо забезпечити рух продукту, який би давав можливість досягти таких економічних цілей:

1) виробництво сприяє зростанню обсягів продукту, виникнен­ню нових благ, послуг, а також поліпшенню їхньої якості.

2) розподіл є стимулом для працівників підприємств, які підви­щували ефективність виробництва.

3) обмін сприяє розвитку ринкових відносин і забезпечує соціаль­ну справедливість.

4) споживання відповідає раціональним нормам і сприяє всебічно­му розвитку людини.

2 СТРУКТУРА СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

Економічна система суспільства формується на основі сус­пільного виробництва і спрямована на його розвиток, якісне удоско­налення, що є фундаментом для реалізації багатоманітних потреб та інтересів суб'єктів виробничої діяльності всіх членів суспільства.

Структура суспільного виробництва включає матеріальне і нема­теріальне виробництво .

Структура суспільного виробництва

Матеріальне виробництво є сферою суспільного виробництва, в якій виробляються: а) матеріальні блага: вугілля, цемент, метал, папір, будівлі, одяг, взуття, машини, обладнання, сільськогосподарсь­ка продукція, хімічні вироби, електроенергія, тепло, холод тощо; б) матеріальні послуги: вантажний транспорт, оптова торгівля, об­слуговування і ремонт техніки, обладнання виробничого призначен­ня тощо.

Нематеріальне виробництво — це сфера суспільного виробниц­тва, в якій виробляються: а) нематеріальні послуги: роздрібна тор­гівля, громадське харчування, пасажирський транспорт та зв'язок (що обслуговує населення), побутове обслуговування, охорона здо­ров'я тощо; б) духовні цінності: освіта, культура, мистецтво тощо.

Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг. Остання охоплює підприємства й галузі, що виробля­ють як матеріальні, так і нематеріальні послуги. Це може бути, скажі­мо, транспорт, зв'язок, торгівля. Зазначені галузі самі по собі не ство­рюють матеріального продукту. Проте корисний ефект, що створюється вантажним транспортом та зв'язком, можна спожити лише під час перевезення (переміщення вантажів — матеріальних благ у просторі) та поєднання різних суб'єктів господарювання (економія часу, підпи­сання угоди). Ось чому ці галузі є структурним елементом матері­ального виробництва.

Праця у сфері обігу (оптової торгівлі) передбачає сортування, фасування, зберігання та пакування засобів виробництва, що також є продовженням процесу виробництва. Роздрібну торгівлю, переве­зення пасажирським транспортом, зв'язок, що задовольняє потреби людей, слід відносити до нематеріальних послуг.

Матеріальне виробництво — це вирішальна сфера людської діяль­ності. Вона визначає виникнення, становлення і розвиток нематері­ального виробництва. Водночас, особливо в сучасних умовах у роз­винених країнах, нематеріальна сфера має великий зворотний вплив на розвиток матеріального виробництва.

Усі складові структури економіки не тільки глибоко взаємозалежні та взаємодіють, а й постійно змінюються. Інакше кажучи, категорія "структура економіки" є не статичною, а динамічною. Так, процес індустріалізації країни передбачає переважний розвиток виробниц­тва засобів виробництва, важкої промисловості.

Проте, як показує досвід розвинених кра'ш, безумовне слідуван­ня переважному зростанню засобів виробництва порівняно з вироб­ництвом предметів споживання призводить до суттєвих викривлень у розвитку економіки. Внаслідок цього наша країна досягла найви­щих показників виробництва матеріальних ресурсів і водночас наба­гато відстала у виробництві кінцевої продукції, насамперед товарів народного споживання, послуг. Наприклад, у розвинених країнах на базові галузі — електроенергетику, чорну металургію, паливну про­мисловість — припадає в середньому 20 відсотків промислового ви­робництва, близько третини займає машинобудівельний комплекс. Приблизно така ж сукупна частка легкої та харчової промисловості.

В Україні після розпаду Радянського Союзу в умовах швидкого підвищення цін на продукцію базових галузей, і передусім на енер­гоносії, частка електроенергетики в обсязі промислової продукції у 1996 р. порівняно з 1990 р. зросла у 4 рази, паливної промисловості — у 2, чорної металургії — у 2 рази. При цьому частка продук­ції машинобудування зменшилася у 2 рази, легкої промисловості — у 5 разів і у 1996 р. становила всього 2,1 відсотка.

Зазначимо, що у повоєнний період багатьом країнам довелося відновлювати зруйноване господарство і завершувати процес інду­стріалізації. Це змушувало більш швидкими темпами розвивати галузі важкої промисловості. В Японії, наприклад, за 1960-1973 pp. Середньорічні темпи зростання промисловості становили 14 відсот­ків, а частка важкої промисловості зросла з 50,3 до 57,8 відсотка. Для цього етапу, як для колишнього СРСР, так і для Японії, харак­терним було швидке збільшення споживання сировини і палива, фор­мування енерго - та матеріаломісткої структури виробництва.

Слід ураховувати ще одну обставину. Якщо Японія обходилася мінімальними витратами на оборону, то наша економіка була переоб­тяжена воєнним виробництвом. Його масштаби досягали 20-25 від­сотків всієї економіки, що в 4—5 разів перевищувало аналогічний показник у США, Великій Британії, Франції, Німеччині. З загально­го обсягу продукції машинобудування понад 60 відсотків становили товари воєнного призначення, 75 відсотків усіх асигнувань в країні на науку йшло на воєнно-дослідницькі потреби. Третя частина усіх працівників добувних і обробних галузей народного господарства працювали безпосередньо в інтересах оборони країни. Все це спот­ворювало структуру економіки нашої країни. В результаті вона пра­цювала сама на себе, а не на задоволення потреб людей.

Країни з розвиненою економікою у 70-ті роки під впливом роз­витку науки і техніки, невигідності широкого використання дорогих палива і сировини, загострення економічної ситуації стали перехо­дити до нової моделі економічного зростання. Вона заснована на інте­лектуальних, наукомістких галузях, що використовують передові тех­нології, висококваліфіковану працю та досягнення науково-дослід­ницьких і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР).

Такий стратегічний напрям структурних зрушень в економіці виявився ефективним. У Японії, наприклад, одночасно зі згортан­ням потужностей в енерго - та матеріаломістких галузях відбулося швидке нарощування таких високотехнологічних, наукомістких ви­робництв, як виробництво електронно-обчислювальних машин (ЕОМ), літаків, промислових роботів, інтегральних схем, тонких хімічних сполук, засобів зв'язку, верстатів з числовим програмним управлінням (ЧПУ), високоякісної побутової електроніки, одягу, меблів. Про успіх цього курсу свідчать такі дані. Нині Японія виробляє близько 2/3 світового випуску виробництва промислових роботів, майже половину верстатів з ЧПУ і продуктів тонкої кераміки, близь­ко 3/4 світового випуску понадвеликгіх інтегральних схем, від 60 до 90 відсотків випуску окремих типів мікропроцесорів, близько 90 від­сотків світового випуску відеомагнітофонів.

Структурна перебудова матеріального виробництва стала важ­ливою умовою зростання ефективності економіки, зниження мате­ріале - і енергомісткості, зростання наукомістких, інтелектуальних галузей.

На жаль, економічний розвиток в Україні йде всупереч потребам НТП, всупереч прогресивним тенденціям щодо зміни співвідношен­ня матеріального і нематеріального виробництва.

Частка промисловості та сільського господарства в Україні в за­гальному обсязі товарів та послуг для кінцевого споживання (внутрішній валовий продукт — ВВП) становила у 1993 р. 82 відсот­ки (47 припадало на промисловість і 35 — на сільське господарство).

Україна значно відстає від провідних промислове розвинених країн за цими показниками. У них у ВВП частка промисловості значно нижча і становить 35-37 відсотків, а сільського господарства є мен­шою більше ніж у 10 разів.

Водночас частка сфери послуг в Україні дуже мала. ВПро настано­вить всього 18 відсотків, тоді як у країнах з розвиненою економікою цей показник дорівнює 55-70 відсотків. Це є свідченням того, що Україна розвивається в межах індустріального, а не постіндустрі-ального суспільства, як США, Японія, Канада та країни Європейсь­кого Союзу.

Україна має дуже недосконалу структуру зайнятості, для якої характерною є велика частка зайнятих у сільському господарстві та промисловості. Так, у США, Канаді, Німеччині, Великій Бри­танії у сільському господарстві працює лише 3 відсотки усіх зай­нятих. Це стало можливим завдяки розвитку галузей зберігання, транспортування і переробки сільськогосподарської продукції. В Україні ж у сільському господарстві працює 20 відсотків. Частка Іайнятих у сфері послуг в Україні майже вдвічі менша, ніж у США і Канаді.

Така структура суспільного виробництва в нашій країні стримує розвиток тих сфер діяльності, які пов'язані переважно з розвитком працівника, його розумових і фізичних здібностей, професійних знань І практичних навичок, підвищенням освітнього і культурного рівня, ибезпеченням фізичного і морального здоров'я.

Отже, світовий досвід переконує, що значення нематеріального виробництва у розвитку суспільства постійно зростає. Воно є чин­ником удосконалення самої людини, поліпшення її життя.