Предмет, структура і функції економічної теорії


Предмет економічної теорії.

Кожна людина, ким би вона не була за професією, щодня зустрічається з економічними явищами і змушена оперувати низкою економічних категорій: товар, гроші, ціна, ринок, зарплата, торгівля, магазин, купівля, попит, дефіцит, інфляція, кредит, платежі, податки тощо. Про все у кожного є певні уявлення. Навіть дитина знає, що таке гроші і може їх правильно використати за призначенням. Але якщо усі знають категорії, то навіщо їх вивчати? Річ у тому, що відоме, як говорив Георг Гегель, ще не є пізнане. Щоб перетворити відоме на пізнане, необхідно переро­бити повсякденні уявлення про досліджувані явища в наукові поняття. А для цього потрібно розглянути, як виникло і як розвивалося явище, яким воно стало тепер, який його зв'язок з іншими явищами, місце серед них і т. ін. Досягти цього можна тільки вивчаючи вже накопи­чені наукові знання і досвід. Хоча дитина і дорослий, шко­ляр і вчитель, студент і дипломований фахівець, фізик і економіст знають, що таке, наприклад, ціпа, гроші, але ступінь розуміння економічних явищ у них різний. Тому різними е й можливості правильної оцінки економічних ситуацій і визначення економічного поводження.

Чому ростуть ціни? Чи вигідно купувати облігації? Чи розумно робить держава, підвищуючи або знижуючи податки? Яку економічну політику необхідно проводи­ти, щоб забезпечити зростання виробництва і доходів на­селення? Чи обов'язково перехід від командної економі­ки до ринкової має супроводжуватися суттєвим знижен­ням життєвого рівня основної маси населення, чи можна цього уникнути? Грамотно відповісти на всі ці і багато інших запитань можна, тільки спираючись на системати­зовані економічні знання. А їх і дає економічна теорія.

Перше, приблизне визначення предмета економіч­ної теорії дістаємо вже з тих явищ і процесів, які вона ви­вчає. Проте в такий спосіб не можна дати досить чіткого Наукового визначення предмета, тому що, по-перше, низ­ку явищ і процесів завжди можна продовжити і вона у такому розумінні необмежена, невизначена, по-друге, економічні явища і процеси лише вказують на зовнішні форми, що розвиваючи їхньої єдиної основи і суті. Наукове визна­чення має звести всі економічні явища і процеси до єдиної основи показати на його власну специфіку і границі. Розгля­немо, наприклад, таке явище, як паперові гроші. Чому шма­точки папера, надруковані державою, являють собою Гроші? Що їх робить грошима? Очевидно, що вони виступають . грошима тому, що в обмін на них можна одержати на­явні на ринку в продавців товари. Продавці візьмуть шматочки паперу і дадуть відповідний їх кількості то­вар. Грошима шматочки паперу роблять відносини лю­дей до них і за їхньою допомогою один з одним. Якщо відносини припиняються, то гроші перетворюються на простий папір. Щоб переконатися Із цьому, досить спро­бувати, наприклад, у США чи Німеччині придбати за українські гривні чи за російські карбованці товар. Продавці їх просто не приймуть до оплати товару. Усе це свідчить про те, що гроші є однією з форм економічних відносин, тобто відносин між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання благ. Будь-який товар, наприклад, костюм, товаром робить та обста­вина, що один економічний суб'єкт його продає, а інший купує, тобто економічні відносини між. суб'єктами. Без економічних відносин костюм є просто костюмом, але не товаром. Те ж саме можна сказати і про будь-яке інше еко­номічне явище. Усі вони становлять Різні форми економічних відносин. А економічна теорія і покликана, насам­перед виявити, які економічні відносини ховаються за тим чи іншим економічним явищем. Отже, предметом економічної теорії є насамперед економічні відносини.

Економічні відносини багаторівневої. Найбільш гли­бинні рівні економічних відносин виступають як незалежні від волі і свідомості людей. Це матеріальні виробничі відно­сини, наприклад, вартість як суспільно необхідні витрати праці на виробництво товару. Можна продати Авторучку за більш високою чи низькою ціною. Це залежить від волі продавця і покупця. Але ні той, ні інший не може в резуль­таті вплинути на кількість суспільно необхідної праці, уже втіленої б товарі. Тому вартість є матеріальне, від волі і свідомості людей не залежне, а ціна — ідеальне, залежне від волі людини відношення. Чим ближче економічні відносини до поверхні суспільства, тим більша їхня за­лежність від свідомої діяльності людини і тим більше мож­ливості в людей впливати на них, обирати між різними варіантами здійснення економічних процесів.

В економіці люди стикаються, насамперед, з пробле­мою вибору способів задоволення своїх потреб за допо­могою ресурсів, що завжди є обмеженими. Потреби зав­жди зростають швидше від виробничих можливостей, хоча в процесі розвитку збільшуються і ті і інші. Існує досить стійка залежність, що відбиває розширення кола потреб та їхнє якісне удосконалення, назване Законом підвищення Потреб. Мета будь-якої економічної діяльності --прагнення задовольнити різноманітні потреби. Використовуючи обмежені ресурси, люди здійснюють вибір спо­собів задоволення потреб, вступають один з одним у відносини з приводу Виробництва, розподілу, обміну І Споживання благ. Усе це повинно дістати відтворення у визначенні предмета економічної теорії.

Важливе значення для розгляду предмета економіч­ної теорії має правильне розуміння співвідношення виробництва, розподілу, обміну і споживання. На перший погляд, це фіксація послідовних фаз руху продукту від виробництва через розподіл і обмін до споживання. Та­кий зв'язок дійсно існує, але зовнішній, поверхневий. За ним ховаються більш глибокі взаємозалежності. При ре­тельнішому розгляді виявляється, що споживання не тільки остання фаза руху продукту, але внутрішній мо­мент самого виробництва. Адже у виробництві спожива­ються засоби виробництва (знаряддя праці, сировина, матеріали тощо) і робоча сила людини (його фізична, ро­зумова енергія та ін.). Це продуктивне споживання. З іншого боку, процес споживання створених благ вироб­ляє саму людину, відновлює її сили, втрачену енергію, здатність до праці. Тому-то не тільки виробництво вклю­чає споживання, але й споживання є виробництвом. Це внутрішні зв'язки виробництва і споживання, але між ними існують і зовнішні взаємозалежності.

Виробництво впливає на споживання: По-перше, до­ставляючи продукт для споживання; по-друге, визначаю­чи спосіб споживання (наприклад, те, що за допомогою молотка забивають цвяхи, а не шиють одяг, закладено в самому виробництві предмета); по-третє, збуджуючи в споживачі потребу (наприклад, на початку XX століття не було потреб у комп'ютерах, телевізорах, тому що вони ще не вироблялися, створення таких продуктів породи­ло одночасно у споживачів і потребу в них).

Споживання впливає на виробництво Тим, що, по-перше, знищує створенні продукт і додає закінченості процесу виробництва; по-друге, створює потребу в но­вому акті виробництва.

Розподіл також, перш ніж стати розподілом про­дуктів, виступає розподілом, закладеним всередині вироб­ництва. Це є розподіл засобів виробництва і людей по різних сферах, що визначає розподіл результатів вироб­ництва. Чому одні люди одержують зарплату, а інші — прибуток? Від чого це залежить? Це визначається тим,1 що вже в самому виробничому процесі засоби виробницт­ва і праця розподілені так, щоб одна людина виступала як власник засобів виробництва, а інша — як найманий робітник. Цим визначені форма і розміри одержуваного доходу. Відносини і форми розподілу результатів вироб­ництва виступають як зворотний бік розподілу чинників виробництва. Зовні розподіл може впливати на вироб­ництво, стимулюючи або, навпаки, стримуючи його по­дальший розвиток. Зрівняльний розподіл позбавляє працівників стимулів до поліпшення виробництва, а різні заохочувальні системи оплати праці призводять до зростання продуктивності праці.

Обмін, Я к і розподіл, не тільки є фазою руху продукту, але й внутрішнім моментом виробництва. Всередині ви­робництва він закладений як обмін діяльністю, здібнос­тями, як обмін між виробниками засобів виробництва. Зовні виробництво й обмін також впливають один на од­ного. Платіжна криза в Україні призвела до затримок об­мінних операцій і до падіння виробництва, яке, у свою чергу, вело до згортання обміну. Інфляція, знецінення грошей як засобу обміну, негативно позначається на роз­витку виробництва.

Зовнішня видимість того, що виробництво, розподіл, обмін і споживання — просто фази руху продукту, обман­лива. Приховуються більш складні відносини, сутність яких полягає в тому, що виробництво, розподіл і обмін — це внутрішні моменти самого виробництва, відмінності всередині єдності, сторони єдиного. Вони взаємопроникають і взаємовизначають один одного. У взаємодії ви­значальна роль належить виробництву. Воно — вихідний пункт і пануючий момент усього руху виробництва в широкому розумінні. Спроби ігнорувати це, наприклад, займаючись фінансовою стабілізацією, це звергаючи ува­ги на спад виробництва, завжди закінчувалися сумно. Взаємозв'язок відносин виробництва, розподілу, обміну і споживання — один з найважливіших аспектів структу­ри економічних відносин.

Інший важливий аспект — співвідношення власності і системи виробничих відносин. Власність — суспільна форма привласнення благ, яка пронизує всю систему ви­робничих відносин, утворюючи її ситність. Немає таких виробничих відносин, які б не були відносинами влас­ності. Але й виробничим відносинам притаманні й інші риси, визначення, які виводять їх за межі лише відно­син власності. Виробничі й у більш широкому розумінні всі економічні відносини — форми реалізації відносин власності. Найсуттєвішими змінами виступають ті, котрі доходять до відносин власності як сутності економіч­них відносин. Загальновизнано, що ринкова економіка не може затвердитися, якщо не буде проведена прива­тизація, а приватизація сформулює найбільш глибокі підстави для установлення ринкових відносин. Систе­ма економічних відносин може бути проаналізована у різних структурних зрізах: за суб'єктами, об'єктами, фор­мами привласнення, фазами виробництва, територіально-галузевими характеристиками, за формами логічної й історичної субординації тощо. Кожен аспект виявляє нові моменти. Залежно від конкретних обставин вису­вається той чи інший структурний зріз.

Таким чином, Предметом економічної теорії висту­пають відносини між людьми з приводу використання обмежених ресурсів у процесі виробництва, розподіли, обміну і споживання благ з метою задоволення потреб індивіда і суспільства.

Об'єктивна структура предмета відповідно відбита в структурі економічної теорії.

Структура економічної теорії

Об'єктивні економічні процеси і явища в ході науко­вого вивчення дістають докладне відображення в системі економічних категорій і законів.

Економічна категорія — узагальнене теоретичне відоб­раження явищ і процесів економічного життя суспільства. За допомогою економічних категорій пізнання поглиб­люється до розкриття Економічних законів, які відобража­ють найбільш суттєві, стійкі, повторювані причинно-наслідкове зв'язки між економічними явищами й процесами. Економічна наука відбиває об'єктивні закони, що існу­ють незалежно від свідомості і бажання людей.

Економічні категорії і закони утворюють складну субординовану систему. Одні категорії відбивають поверх­неві явища, інші — більш глибинні процеси, треті висту­пають синтезом сутності і форм прояву тощо. Можна ви­явити вихідну категорію, з якої починається розгортання системи, основний закон, який відображає сутність сис­теми і спрямованість її руху і т. ін. Пізнати економічну дійсність — означає теоретично ЇЇ відтворити за допомо­гою системи економічних категорій і законів.

Структурі і логіці розвитку предмета відповідає струк­тура і логіка розгортання економічної теорії. Якщо в еко­номіці діють Економічні суб'єкти, Що вступають між со­бою в Економічні відносини, В результаті чого виробляєть­ся, розподіляється, обмінюється і споживається Сукупний суспільний продукт, То і в теорії кожна зі складових (суб'єкт, продукт і відносини) повинна відповідно ви­ступати системою категорій. Історично розгортання кожної зі складових у теоретичну систему здійснювалося в різні періоди різними науковими школами. За сучасних умов у складі економічної теорії виділяються три основні, структурні частини: Політична економія, макроекономіка. Кожна з частин вивчає свій аспект еко­номічної дійсності.

Політична економія вивчає всі економічні явища і про­цеси як форми економічних відносин. Вона зводить усю різноманіть економічного життя і його предметних форм до економічних відносин і виводить з них всі економічні прояви. Специфіка ЇЇ предмета полягає в пізнанні еконо­мічних відносин. Виявляється, що економічні відносини утворюють економічну структуру суспільства, вони більш стійкі, ніж форми суб'єктів і результатів виробництва. З'являються і зникають підприємства, фірми, створюєть­ся і споживається продукт, змінюються покоління людей, а економічний лад суспільства, його система економічних відносин за своїми корінними характеристиками зали­шається тривалий час відносно незмінною. Однак еко­номічні відносини існують і проявляються тільки за до­помогою діяльності економічних суб'єктів, насамперед фірм і домогосподарств, які визначають свою економіч­ну поведінку залежно від умов тієї чи іншої ринкової структури. Вивченням поведінки економічних одиниць зай­мається макроекономіка. ВПро настановить другу структур­ну частину економічної теорії. Взаємодія економічних суб'єктів синтезується в загальному підсумку у функціо­нуванні економіки, яке вивчається макроекономікою.

Зазвичай, економічна теорія починається із системи економічних відносин, що втілює економічну структу­ру суспільства, доводить пізнання до вивчення прояву структури в економічній поведінці господарюючих суб'єктів й у загальних результатах функціонування економіки. Відповідно економічна теорія розкриває зміст через політичну економію, мікроекономіку та макроекономіку.

Функції економічної теорії

Економічна теорія знаходиться у взаємодії з усією системою знань і суспільною практикою і виконує ряд функцій. Як наука вона відбиває економічну дійсність і виконує Теоретика-пізнавальну функцію, Яка реалізуєть­ся в системі економічних категорій і законів. Але надалі система використовується як засіб, метод пізнання для пояснення нових явищ і процесів, здобуття нових знань і для вироблення практичних рішень з перетворення й вдосконалення економічної дійсності. У процесі пізнан­ня система економічних категорій і законів виконує Ме­тодологічну функцію, Виступає методологічною основою для власного подальшого розвитку і для інших економіч­них наук.

Методологічне значення економічної теорії для пере­творення економічної дійсності виражається в її Прак­тичній функції. А оскільки практична діяльність має дві великі сфери — матеріально-практичну і духовно-прак­тичну, то і практична функція економічної теорії отри­мує відповідні визначення. У духовно-практичній діяль­ності люди оперують економічними ідеями, уявленнями, поняттями, які входять до їхнього світогляду. У світо­гляді, як правило, сполучаються наукові і повсякденні уявлення, моменти помилок, стереотипів тощо. Еконо­мічна наука не може бути індиферентною до масової еко­номічної свідомості. Наукові досягнення завжди прони­кають у масову свідомість. Однак масова свідомість не може їх засвоїти в об'єктивній, тобто науковій формі, тому що усі мали б перетворитися на вчених, що вільно орієн­туються в усіх складностях економічного життя. Але це неможливо. Масова свідомість сприймає економічні ідеї відірвано від їхнього реального ґрунту, конкретних обста­вин, з аналізу яких вони здобуті. Наукові, теоретичні по­ложення перетворюються на абстрактні гасла, ідеологічні настанови, які вживаються доречно і недоречно, тому що для суб'єктів масової свідомості є невідомими всі кон­кретні обставини і власні наукові межі ідеї.

Отже, те, що було наукою, стає ідеологією, тобто знан­ням, здобутим ззовні у вигляді абстрактних положень, без їх наукової основи, перевірки, коригування, взятих на віру. Наука неминуче при виході в масову свідомість на­буває ідеологічної форми. Але в самій ідеологічній формі наука виступає як протилежність ідеології, відстоює на­уковий підхід, конкретність істини. Це означає, що еко­номічна теорія виконує Ідеологічну функцію В негативній визначеності. Інакше кажучи, економічна теорія, виходя­чи в масову економічну свідомість, перетворюється на ідеологію, але й в ідеології економічна теорія бореться за те, щоб залишитися наукою, не перетворювати теорію на абстрактний набір гасел.

У матеріально-практичній сфері методологічне зна­чення економічної теорії втілюється в Господарській функції. Економічна теорія виробляє практичні рекомен­дації розвитку економічних відносин, господарського механізму, удосконалення форм і методів господарювання. їЙ належить визначальна роль у виробленні Економіч­ної політики. Але, Виходячи в практику, економічна тео­рія залишає Свої власні межі, перетворюючи у свого роду господарську ідеологію. Тут економічна теорія госпо­дарську функцію виконує негативно. У господарській сфері економічна теорія відстоює науковий підхід на противагу вузькопрагматичному. Практичне ж значення еко­номічної теорії в її власних межах полягає у ступені істин­ності її теоретичних положень. Чим адекватніше еконо­мічна теорія відбиває економічну дійсність, тим більшим є її практичне значення. І в такому розумінні немає нічого практичнішого за ґрунтовну, справжню теорію.

Взаємозв'язок функцій економічної теорії можна ви­разити схематично .

Економічна теорія взаємодіє з усією системою су­спільних економічних наук. Економіка — визначальна сфера суспільства, від якої залежить розвиток всіх інших сфер. Економіко-теоретичні знання неминуче викорис­товуються в вирішенні питань розвитку інших наук. Комп'ютеризація виробництва здається суто технічною проблемою, що перебуває у сфері компетенції технічних наук. Але в дійсності процес комп'ютеризації виступає також розвитком матеріальної форми здійснення всезагальної праці, вивченням якої займається Економічна те­орія (насамперед), а також філософія, психологія тощо. На основі економічних знань формується тип економіч­ного мислення, від якого залежить поведінка людей у сфері економіки. Перехід від командної до ринкової еко­номіки істотно змінює тип мислення й економічну пове­дінку людей. Але зрозуміло, що ні тип мислення, ні еко­номічна поведінка людей не можуть бути змінені відразу.